— Я й не знав, що мене звуть Невдахою, — зізнався Оджо. — Але це ім’я мені підходить.
— Тобі й справді не пощастило, мій милий — примовляла Марголотта, накриваючи на стіл і дістаючи з буфета їжу. — Живеш один у лісі, який похмуріший за наш. Але тепер, коли ти пішов звідти, може, тобі й пощастить. Якщо у своїх мандрах позбудешся «не», то станеш Оджо Удачливим, а це набагато краще.
— Як же мені позбутися цього «не»? — пожвавішав Оджо.
— Не знаю, просто пам’ятай про це, а якщо трапиться така можливість, не проґав її, — сказала жінка.
Оджо ніколи в житті не їв таких смаколиків! На столі стояло апетитне рагу, тарілка з блакитною квасолею, глечик солодкого блакитного молока, блакитний пудинг із синіми сливами. Коли гості як слід підкріпилися, господиня запитала:
— Ви прийшли до лікаря Піпта у справі чи просто так?
Дядько Нанкі лише похитав головою, а Оджо сказав: