— Карику! — крикнула крізь завивання вітру Валя. — Як мені триматися? Мене тягне... Униз тягне... Вітром!
— Мовчи! Впадемо! — закричав Карик і мало не задихнувся од вітру.
Вітер віяв з такою силою, що здавалось, він відірве Валю й Карика від бабки й скине їх униз. Діти пригнулися до самої спини бабки, але й це не допомагало.
— Лягай, Валько! — закричав Карик, простягаючись на повен зріст.
Валя наслідувала його приклад.
— Ну що? — крикнув Карик. — Краще стало?
— Трохи.
І справді, тепер вітер був не такий уже рвучкий. Тепер можна було розплющити очі й навіть розглянутися.