У парку щовечора кружляли каруселі, гриміли духові інструменти, верещали від захвату капарулі, мудрики і мюмлі, злітаючи то вгору, то вниз на американських гірках. Дронт Едвард здобув першу нагороду у розбиванні порцелянового посуду. Навколо замріяного смутного Гемуля постійно танцювали й галасували, сміялися й сварилися, їли й пили, тож з часом Гемуль почав боятися веселощів тих, котрі здіймали стільки ґвалту.
Він спав у дитячій кімнаті гемуленят, яка була світла й затишна удень, а вночі, коли діти прокидалися й плакали, заспокоював їх, граючи на катеринці.
Окрім того, Гемуль допомагав по господарству, лагодив усілякий дріб’язок, що потребував працьовитих рук у будинку, переповненому гемулями. Він ні на мить не залишався на одинці з самим собою, навколо нього метушилися родичі, вони були в доброму гуморі, без угаву розповідали про все, що думали, що робили чи мали на меті зробити. Однак ніколи не намагалася дочекатися відповіді.
— Чи скоро я постарію? — запитав якось за обідом Гемуль.
— Постарієш? Ти? — зареготав його дядечко. — Ще нескоро! Не бери собі до голови! Кожен старий настільки, наскільки старим себе відчуває…