«Він злий, — подумав Мумі-троль. — Злий, хоча такий неймовірно малесенький. Що ж зробити, аби він мене полюбив?.. І чим його годувати? Що їдять дракони?..»
Стурбований і схвильований, Мумі-троль схопив слоїк і рушив додому, обережно ступаючи, щоб дракончик ненароком не вдарився до скляних стінок. Він бо ж був неймовірно маленьким та ніжним.
— Я любитиму тебе і піклуватимусь, — шепотів Мумі-троль. — Ти будеш спати на моїй подушці, а коли підростеш і полюбиш мене, ми зможемо плавати удвох у морі…
Мумі-тато працював на своїй тютюновій грядці. Йому, звичайно, можна показати дракончика. А може, й не варто. Принаймні не тепер. Ліпше потримати кілька днів лише для себе, щоб він призвичаївся. Потримати в таємниці і дочекатися найприємнішої миті, коли можна буде показати дракончика Нюхмумрикові! Мумі-троль міцно пригорнув слоїк до себе і, як тільки міг байдуже, почимчикував до чорного входу будинку. Інші члени родини Мумі-тролів були десь на веранді. Саме тієї миті, як Мумі-троль крадькома заходив до будинку, з-за бочки з дощівкою визирнула Маленька Мю й, згораючи від цікавості, закричала:
— Що ти там маєш?
— Нічого…