— Ваша риба вже давно втекла! — засміялася Мюмля і побігла далі.
Дядько-панько пирхнув і зручніше вмостився під парасолею. У його струмку завжди було багато риби. Він глянув на брунатну воду, що мов кипіла блискучим набухлим колошматтям, піднімаючи з дна усілякий мотлох й несучи його униз за течією…
«Щось тут не те, — думав Дядько-панько занепокоєно. — Місток наче той самий. З містком усе гаразд. Але сам я не той, що колись…» Думки кудись відпливли, й Дядько-панько заснув.
На ґанку сиділа Чепуруля, обгорнувши ніжки ковдрами. Збоку здавалося, ніби вся Долина належить їй, але вона цьому не надто рада.
— Привіт! — гукнула Мюмля. Вона одразу побачила, що будинок стоїть порожняком.