Одного дня рано на світанку Нюхмумрик прокинувся у своєму наметі в Долині Мумі-тролів і відчув, що у повітрі запахло осінню.
Зміна пір року відбувається зненацька. Нараз усе стає інакшим. Той, кого чекає далека дорога, дорожить кожною хвилиною, поспіхом витягає з землі кілочки намету, гасить грань у ватрі, квапиться, щоб ніхто його не затримав зайвими розпитуваннями, на ходу одягає лямки наплічника і ось нарешті крокує битим шляхом. Щойно тоді мандрівника огортає блаженний спокій, він стає умиротвореним, як дерево, на якому жоден листок не шелесне. Там, де стояв намет, залишається чотирикутник вицвілої трави.
Згодом, як уже настане день, прокинуться друзі і скажуть: «Він подався у дорогу — прийшла осінь».
Нюхмумрик йшов спокійною розміреною ходою. Ліс взяв його в свої обійми, замжичив дощик. Дощ лопотів по крисах його зеленого капелюха та дощовику, також зеленому, навколо чулися шепоти та лопотіння крапель. Ліс огорнув його м’якою пеленою самотності, сховавши від світу.
До моря збігало чимало долин. Уздовж узбережжя, велично вигинаючись, брели гірські кряжі, то тут, то там далеко у воду збігали продовгуваті миси, а море вгризалося у суходіл глибокими затоками. В одній із таких долин мешкала собі самотньо одна чепуруля. Нюхмумрикові не раз стрічалися чепурулі, він знав, що живуть вони за своїми дивними й непростими законами, тому завжди оминав їхнє житло надзвичайно тихо і скрадливо.