Мама засміялася і поворушила дрова у плиті. Сидіти перед вогнем набагато приємніше, ніж при свічках.
Мара сиділа й чекала на піщаному пляжі. Мумі-троль вийшов до неї без ліхтаря, зупинився біля човна. Він нічим не міг їй зарадити.
Налякане серце острова глухо гупало в надрах землі. Ніч повнилася перемінами. Мумі-троль чув, як ворушаться камені та дерева, повзучи островом, чув їхній жалібний шепіт. Їм він теж нічим не міг зарадити.
Раптом Мара заспівала. Вона завела радісну пісню, розгойдуючи своїми розхристаними спідницями, притупуючи на піску й усім своїм виглядом показуючи, як вона тішиться зустрічі з Мумі-тролем.
Мумі-троль аж ступив крок уперед, вражений поведінкою Мари. Мара зраділа його появі, в цьому не було жодних сумнівів. Її не цікавив штормовий ліхтар! Вона раділа, що Мумі-троль прийшов на зустріч з нею!
Мумі-троль ані не ворухнувся, доки танцювала Мара. Він дивився їй услід, коли вона, закінчивши танець, побрела геть вздовж берега. А коли Мара зникла з очей, Мумі-троль підійшов до того місця, де вона танцювала, й помацав лапкою пісок. Пісок був такий, як завжди, не скрижанів й не зіщулився від страху. Мумі-троль прислухався, але навколо панувала тиша, яку порушував тільки гуркіт прибою. Острів, здавалося, заснув, раптово поринув у глибокий сон.