— Ага, — анітрохи не знітилися Мю.
Мумі-тато стояв біля західного вікна і дивився на острів. Він чув, як його родина обговорювала дві глобальні проблеми: як заманити Рибака на маяк і як перетягнути з мису скриньку з віскі. Але сам він не міг думати ні про що інше, окрім тріпотливого серця острова, яке нажахано гупало глибоко у надрах землі.
Треба поговорити про це з морем.
Мумі-тато подався до закапелка, де любив усамітнюватися Наглядач маяка. Сидячи над урвиськом, він плив, неначе галеон, на носі свого острова-корабля.
Тато чекав великої, справжньої бурі, але вона не виправдала його сподівань. Жодних білих, гарних перлин шумовиння, бо таких і не буває при восьмибальному штормі. Натомість вітрюган зривав з гребенів хвилі бурунці й розвіював їх сірою імлою понад морем, яке немов перекосило від люті пооране борознами та зморшками обличчя.
Мумі-тато налаштувався на одну хвилю з морем, нині це було дуже легко зробити. Він спілкувався з морем так само невимушено, як його пращури.