На світанку острів задрімав. За ніч дерева встигли дістатися до гори, на якій стояв маяк, на місці камінного поля утворилася глибока западина, сірі круглі валуни усіяли вересову луку. Вони притихли, чекаючи ночі, щоб продовжити свій шлях до маяка. Могутній осінній шторм не вщухав.
Десь о сьомій ранку Мумі-тато подався до моря подивитися на човна. Вода знову піднялася, а впертий південно-західний вітер невтомно шарпав море. Раптом тато помітив на палубі «Пригоди» згорненого клубочком Рибака, який грався собі камінцями. Той глипнув з-під чуба, але не привітався. «Пригодою», яка урвалася з припони, колотило хвилями припливу.
— Хіба ти не бачиш, що човна ось-ось віднесе у море? — закричав розгніваний Мумі-тато. — Він б’ється до каменя. Поглянь! Ти лише поглянь, що діється! Ще трохи — і по всьому! Вилазь, допоможеш мені витягнути човна.
Рибак перекинув через борт свої гачкуваті ноги і зістрибнув у пісок. Зараз він дивився на тата привітно й миролюбно.
— Я ніколи не робив нічого поганого… — пробурмотів він.