У кімнаті, нагорі маяка, стало порожньо. На підлозі стояли бляшанки з фарбами, за вікном усе ще кружляв в самотньому танку буревісник. Коли небо на заході згасло, він полетів у відкрите море.
Настав час для чаювання, родина повернулася додому.
— А де мама? — здивувався Мумі-троль.
— Може, пішла по воду, — висловив припущення Тато. — Доки нас не було, вона намалювала ще одне дерево.
Мама стояла за стовбуром яблуні, спостерігаючи, як її родина готує чай. Вона бачила їх мов крізь серпанок, наче вони рухалися під водою. Її анітрохи не спантеличило те, що відбулося. Вона знову опинилася у своєму садку, де все було на своїх місцях і росло, як належалося. Дещо вона намалювала неправильно, але то пусте. Мама сіла у високу траву, прислухаючись до кування зозулі десь за рікою.