Морська лошичка уважно слухала.
— Ти найгарніша у світі! — вів далі Мумі-троль, та цієї миті завила Мара.
Вона сиділа десь у тумані і вила за світлом своєї ліхтарні.
Маленька лошичка сахнулася убік і зникла з очей у морі. Залишився тільки її сміх, ніби розсипалася низанка перлів.
Мара рішуче виплила з туману і попрямувала просто до Мумі-троля. Мумі-троль кинувся навтьоки. Однак цієї ночі Мара не спинилася на березі, вона брела за ним через увесь острів, вересовою лукою аж до підніжжя маякової гори. Мумі-троль бачив, як вона, схожа на велику сіру ляпку, дотрюхикала до підніжжя і, згорнувшись клубком, налаштувалася чекати.
Мумі-троль хряснув за собою дверима, вихопився нагору сходами, а в животі у нього аж пекло вогнем від страху — ось воно й сталося, Мара на острові!