Мумі-тато розвинув теорію про бездонну діру в озері, яка веде до центру землі, а Чорне Око — це кратер згаслого вулкану. Зрештою, він почав записувати свої міркування у старому зошиті з цератовою обкладинкою, знайденому на горищі. Кілька сторінок зошита були списані нотатками наглядача маяка — дрібними словами з великими проміжками. Здавалося, ніби папером проповз павучок.
«Хвиля самотня, місяць увійшов у сьому фазу, — читав Мумі-тато. — Сатурн зустрічається з Марсом.» Видно, у наглядача маяка все ж таки бували на острові гості? Відвідини, напевно, підтримували його на дусі. Решта записів були всуціль цифрами. Тато їх не розумів. Він перевернув зошит і почав писати з іншого боку.
Здебільшого він малював карти Чорного Ока — вид згори і в розрізі — і поринав у заплутані пояснення перспектив чи розрахунки.
Мумі-тато тепер щораз менше розповідав про свої дослідження. З часом він перестав тралити дно, сидів натомість у схованці наглядача маяка над урвищем і розмірковував. Інколи щось писав у зошиті в цератовій обкладинці — про озеро Чорне Око або про море.
Скажімо, міг записати таке: «Морські течії — дивне і загадкове явище, якому приділялася недостатня увага» або «Рух хвиль завжди викликає наше захоплення…» Потім клав зошит на коліна і цілком віддавався спостереженням.
Туман закрався на острів. Він наповз із моря, ніхто й не помітив, коли. Раптом усе заволокло блідою сіризною, кам’яна призьба наглядачевого сховку самотньо пливла у м’якій, наче вовняній, порожнечі.