Тато підігнав човна до мису.
— Поглянь, справжні мушлі! — тішилася Мама. — Вони лежали на піску, а ще вчора їх там не було.
— Дуже дивно, — зауважив Мумі-тато, вибиваючи люльку об камінь. — Це одна із загадок моря. Інколи мені аж дух перехоплює, коли я думаю про таємничі шляхи моря. Кажеш, мушлі лежали на піску, а вчора їх не було? Це означає, що море може піднятися на цілий метр лише за кілька годин, а потім знову відкотитися. Хоча у нас і не буває таких припливів і відпливів, як ото розповідають про тропічні моря. Дуже-дуже цікаво. Що ж стосується напису, то цей факт відкриває такі можливості, про які ми й не підозрюємо, — Тато серйозно глянув на Маму, а тоді додав: — Розумієш, тут треба добре поміркувати, я навіть, можливо, напишу дисертацію… про все, що пов’язане з морем, справжнім великим морем. Я мушу збагнути море. Причали, дороги, рибалка — все це для дрібноти, яка не переймається глобальними проблемами. Глобальними проблемами… — повторив Тато урочистим голосом, фраза мала дуже гарне звучання. — А ідея написання дисертації виникла у мене завдяки ось цьому Чорному Окові.
— Тут глибоко? — запитала Мумі-мама, вона ніяк не могла отямитись від зачудування.
— Неймовірно, — відповів Тато. — Лот ледь сягає дна. Сьогодні я підняв на поверхню бляшанку, а це підтверджує мої теорії.
Мумі-мама кивнула. За мить вона знову озвалася: