Надворі було тепло і сутінно, Мумі-мама розпилювала дрова, відмірюючи цурпалки однакової довжини і складаючи їх стосами півколом навколо себе. Стіна дров ставала щораз вищою, зрештою, Мама опинилася немов у маленькій хованці, що давало їй відчуття надійного затишку. Сухі скіпки вона склала під кухонною плитою, а гарні полінця не наважувалася порубати. До того ж, вона не надто вміло орудувала сокирою.
На схилі біля дровітні росла маленька горобина, яку Мумі-мама полюбила. Зараз вона красувалася, густо всіяна червоними ягідками, аж самого деревця не видко було з-за ягід. Найгарніші цурпалки Мумі-мама примостила під горобиною. Вона добре зналася на деревині, знала, що таке дуб, рожеве, базальтове чи червоне дерево, яка на вигляд орегонська сосна. Усі вони пахли по-різному, відрізнялися на дотик і потрапили їй до лап після довгої мандрівки морем.
— Рожеве і палісандрове дерево, — з глибокою насолодою пробурмотіла Мама і заходилася пиляти далі.
Інші члени родини звикли до Мумі-мами з пилкою у лапах, якої вже й майже видно не було з-поза стосу дров. Спершу Мумі-тато обурився і навіть хотів забрати у неї схил, який вона прилаштувала для дровітні, але Мама розсердилася:
— Це моє! Я теж хочу чимось бавитися! Урешті-решт стоси дров виросли так високо, що над ними виднілися тільки Мамині вуха. Але вона невтомно працювала і щоранку обходила острів, зносячи до дровітні нові уламки дошок, котрі викинуло море.
Того сірого, абсолютно безгомінного ранку Мумі-мама знайшла на піщаному пляжі мушлю. То була велика закручена мушля, рожева всередині, світло-брунатна з темними плямками зовні.