Мумі-тато знову зів’яв. Пригода з неводами наклалася на його невдачу з маяком — це ж так несправедливо. Важко гаруєш, докладаєш стільки зусиль, а все валиться з лап. Усе не так, як мало би бути… Татові думки теж зів’яли, він, мов заведений, колотив ложечкою у горнятку з чаєм, хоча цукор уже давно розчинився.
На столі стояла маленька каструлька. Краплини дощової води неквапно падали вниз і з плюскотом вдарялися у дно посудинки. Мумі-троль дивився порожнім поглядом на календар, бездумно зав’язуючи вузлики на своєму хвості.
— А тепер засвітимо лампу! — весело сказала Мама. — Надворі негода, тож можемо повісити її на вікно!
— Ні-ні, тільки не на вікно! — скрикнув, зриваючись на рівні ноги, Мумі-троль. — Тільки не на вікно, мамусенько!
Мумі-мама важко зітхнула. Цього вона й боялася… За негоди її родина ставала такою дивною, ніби дощ застав їх під час прогулянки на природу. А дощ литиме ще не один день! Удома, в Долині, стільки роботи можна було переробити в хаті, але тут… Мумі-мама підійшла до комода й відчинила верхню шухляду.
— Вранці я оглянула всі його закапелки, але комод майже порожній, — мовила вона. — Знаєте, що я знайшла? Складанку! Вона має щонайменше тисячу маленьких частинок, і ніхто не знає, якою повинна бути готова картинка. Чудова забавка!