Вона вистрибнула на піч і згорнулася клубочком, притулившись до теплого підмурка, щоб переспати негоду.
— У всякому разі він наш сусід, — не зовсім впевнено зауважила Мумі-мама. — Я хотіла сказати, що завжди треба мати сусідів, — вона зітхнула і додала: — Здається, дощ протікає до хати…
— Я про це подбаю, — поквапився запевнити Мумі-тато. — Поступово… Коли матиму час.
А сам подумав: «Може, ще розпогодиться. Зовсім не хочеться підніматися на вежу. Там навіть у стінах ще відчувається присутність наглядача маяка!»
Довгий дощовий день проминув, вітер надвечір настільки стих, що Мумі-тато вирішив витягнути неводи.
— Бачите, як добре хоч трохи розумітися на всьому, що пов’язане з морем, — самовдоволено сказав Тато. — Ми впораємося до чаювання, прихопимо з собою тільки найбільшу рибу, а решта хай пропадає!