на обрії й найменшого вітрила.
«Це написав наглядач маяка, — міркував Мумі-тато. — Очевидно, сам придумав якогось дня, коли смуток дійняв його до глибини душі… Як я його розумію: світити кораблям, які ніколи не з’являються на обрії…»
Рядок вище звучав веселіше, написаний, напевно, під гарний настрій; «Східний вітер та жіночі сварки завжди закінчуються мокрим (мається на увазі: дощем і слізьми)».
Тато заходився шукати уздовж стін висловів та міркувань наглядача маяка. Тут було чимало записів про силу вітру. Скажімо, найсильніший шторм мав десять балів за південно-західного вітру. В іншому місці наглядач нашкрябав ще одного вірша, однак замалював його чорними рисками. Єдине, що вдалося відчитати Татові, було щось по птахів.
«Треба більше довідатися про нього, — подумав Мумі-тато. — Як тільки розпогодиться, провідаю рибака. Вони мусили знатися, бо ж мешкали на одному острові. А зараз я замкну ляду і більше сюди не підніматимуся, бо тільки смутку на себе наганяю…»
Мумі-тато зліз драбиною і сказав: