Вони спалахнули й освітили темряву жовтими тремкими сполохами.
— Зроблю тобі канапку, — вирішила Мама. — Погані сни — то звична річ на новому місці.
Мумі-тато сидів на краю ліжка й наминав канапку; страх поступово минав.
— Не думаю, що справа в кімнаті, — мовив він. — Напевно, ліжко винувате, саме воно навіює страшні сновидіння. Доведеться змайструвати нове.
— Я теж так гадаю, — підтримала його Мама. — Ти зауважив, що чогось бракує? Не чутно шелесту лісу…
Мумі-тато прислухався. Навколо острова жебоніло море. Татові і Мамі пригадалося, як удома шелестіли дерева вночі.