Маленька Мю сиділа на носі човна, монотонно наспівуючи собі під ніс якусь пісеньку.
— Мамо, — зашепотів Мумі-троль. — А що з нею трапилося? Чому вона стала такою недоброю?
— Хто?
— Мара… Її хтось скривдив, що вона стала такою?
— Цього ніхто не знає, — відповіла Мумі-мама, витягнувши хвіст з води за кормою. — Скоріш за все, ніхто її не кривдив. Я маю на увазі, що вона нікого не цікавить. Навряд, чи Мара цим журиться. Вона наче дощ або темрява, або камінь, який треба обійти, щоб рухатися далі. Хочеш кави? Кава у термосі і білому кошику…
— Ні, не зараз, — похитав головою Мумі-троль. — У неї жовті маленькі очиці, безвиразні, мов у риби. Вона вміє розмовляти?