Нюхмумрик тричі крутнувся, перетнув галявину і, увійшовши до лісу, рушив через горбистий кряж. Раптом у кущах зашаруділо щось брунатне і кошлате.
— Ті-ті-уу! — тихенько покликав Нюхмумрик. — Я повернувся, щоб побалакати з тобою.
— О, привіт! — виткнувся з нетрів Ті-ті-уу. — Це добре, бо я зможу показати тобі свій витвір — іменну табличку. Поглянь! На ній — моє нове ім’я, а висітиме вона на дверях, коли у мене з’явиться нова домівка.
Крихітка простягнув шматок березової кори з видряпаним на ній іменем і поважно вів далі:
— Гарно, правда ж? Усі просто в захопленні!
— Дуже гарно, — погодився Нюхмумрик. — У тебе буде власна домівка?