Гемуль став на ляду, а тому що не пригадував добре, як вона відчиняється — назовні чи досередини — обережно потупцяв по ній лапами. Ляда одразу ж відчинилася досередини, і Гемуль разом зі снігом звалився у темряву на весь той мотлох, що родина Мумі-тролів складала на горищі, щоб колись згодом використати.
Гемуль дуже розсердився; до того ж, він забув, де поклав свої жовті рукавиці. А він дуже любив саме ці рукавиці.
Гемуль потупав униз східцями, розчахнув двері й сердито загорлав:
— Скоро Різдво! Я вже ситий по горло вами і вашою зимовою сплячкою! А Різдво ось-ось настане!
Унизу спала, як завжди, зимовим сном родина Мумі-тролів. Вони спали вже кілька місяців і мали намір проспати аж до самої весни. Сон лагідно й ніжно заколисував їх, немов довге тепле літнє надвечір’я. Раптом у сновидіння Мумі-троля увірвалася тривога і холод. Хтось стягнув з нього ковдру і кричав над вухом, що він ситий по горло і що скоро Різдво.
— Уже весна? — пробурмотів Мумі-троль.