Цієї ночі він не грав пісеньок, а лише підхоплював короткі хвостики мелодій, більше схожі на запитальні інтонації або підтакування, коли не знаєш, що сказати.
Невтішний у своєму горі Чмих сів поряд, задивившись на ріку.
— Привіт! — озвався Нюхмумрик. — Як добре, що ти прийшов! Я саме розмірковував над однією історією, яка й тебе могла би зацікавити.
— Нині мене вигадки не цікавлять, — відбуркнув Чмих, зіщулившись.
— А це не вигадка. Історія справжня і трапилася з тітонькою моєї мами.
Нюхмумрик почав розповідати, посмоктуючи люльку та хлюпаючи лапками у чорній, мов сама ніч, річковій воді.