— О, Мумі-троль сумуватиме, — похнюпився Крихітка.
Його хутро почало підсихати у теплі, стало спереду світло-брунатним і м’якеньким. Він знову поторгав наплічник і обережно запитав:
— Може б ти… Ти так багато подорожував…
— Ні, — відповів Нюхмумрик. — Не зараз.
І подумав з гіркотою: «Ну чому вони ніколи не дадуть мені побути на самоті у мандрах? Невже так важко зрозуміти, що усі враження розіб’ються вщерть, якщо про них розповісти уголос, розвіються і зникнуть. А коли спробую пригадати, як мені подорожувалося, пам’ятатиму тільки власну розповідь».
На довгий час запала тиша, десь знову заячала нічна птаха.