«Завтра, — подумав Гемуль. — Завтра я їм скажу, що вони можуть сміятися, навіть тихенько наспівувати, якщо вже дуже захочеться… Але не більше! Не більше!!!»
Він зліз із комоди, знову влігся в гамак й одразу ж безтурботно заснув.
Під зачиненою хвірткою парку стояв дядечко Гемуля й намагався зазирнути досередини.
«Не схоже, щоб їм там було надто весело, — подумав він. — Проте у кожного веселощі на свій смак… А мій бідолашний родич завжди був трішки дивакуватим».