Я відчуваю обов’язок заради самого себе, своєї епохи та своїх нащадків описати нашу надзвичайну юність, не позбавлену духу авантюрності. Я впевнений, що не один читач, підвівши від сторінок голову, вигукне: «Який непересічний мумі-троль!» або ж: «Ото життя!» (Просто жах, як я пишаюся самим собою!)[1 - Якщо ви таки подужали мої мемуари, раджу вам перечитати їх знову.]
На завершення хочу від щирого серця подякувати всім, хто свого часу приклався до формування мого життя як безумовного витвору мистецтва, а надто Фредріксонові, гатіфнатам та моїй дружині, неповторній Мамі Мумі-троля.
Долина Мумі-тролів, серпень
Автор