Я відчинив двері рубки. На підлозі хтось спав, прикрившись капелюхом.
— Твій знайомий? — запитав я здивовано.
Фредріксон і собі глипнув на сплячого.
— Потішник, — коротко кинув він.
Я приглянувся до Потішника. Той справляв враження чогось недбалого, м’якого і тьмяного. До старого капелюха було почеплено пучок зів’ялих квітів. Потішник, так мені видалося, не мився уже дуже давно і начеб не мав наміру зробити це найближчим часом.
У ту мить до рубки влетів з криком розчухраний Верть: