— Правда? Ти теж такої думки? — вдячно підхопив я.
— Гемулі — неприємні особи, — зробив для себе висновок Фредріксон, розсіяно досягаючи з кишені перекуску. Простяг половину мені, сказав: — З шинкою.
Потім ми ще трохи посиділи рядком, спостерігаючи за заходом сонця.
За довгі роки мого знайомства з Фредріксоном я не раз дивувався з його уміння заспокоювати та переконувати співрозмовника, ніколи не вдаючись до пишномовності. Не цілком справедливо, що одні так уміють, а інші — ні, та я все одно не мовчатиму.
Одним словом, день завершувався гарно. Кожному, в кого неспокійно на серці, я рекомендував би поспостерігати за кружлянням добре зладженого водяного колеса у струмку. Мистецтву, як змайструвати таке колесо, я згодом навчив свого сина Мумі-троля. (А робиться це так: треба вирізати дві невеличкі розгалужені гілки та увіткнути їх майже поряд у піщане дно струмка; потім зірвати чотири подовгасті цупкі листки, накласти їх один на одного так, щоб утворилася начеб зірка, і проштрикнути посередині прутиком. На малюнку показано, яким чином зміцнити конструкцію двома гілочками. Наприкінці треба обережно покласти прутик з листками на розгалужені цурпалки — і колесо закружляє!)