Він усміхнувся сам до себе, а тоді перекинув лапу через підвіконня і досягнув драбинку.
— Агов, тату! — визирнув із сусіднього вікна Мумі-троль. — Що ти робиш?
— Гімнастику, синочку, — відповів Тато. — Необхідна річ! Крок униз, два догори, крок униз, два догори! Корисно для м’язів!
— Лишень не впади! — застеріг Мумі-троль. — Як праця над Мемуарами?
— Добре, — Тато поквапився повернутися на тремтячих лапах до кімнати. — Саме дійшов до моменту своєї втечі. Пані Гемулева плаче. Вийшло дуже зворушливо!
— Коли ти нам прочитаєш написане? — поцікавився Мумі-троль.