Ондатр притулився носом до шибки, вдивляючись у темряву за вікном ґанку.
— Якийсь неприродний цей дощ, — мовив він.
— Хіба дощ може бути неприродний? — здивувався Тато. — Може, ще келишок?
— Хіба трішки, — погодився Ондатр. — Дякую, дякую. Мені вже ліпше. Кінець світу не надто мене й турбує, але чомусь не хотілось би гинути з розладнаним шлунком.
— О ні, звісно, маєте рацію, — підтримала його Мама. — Сподіваюся, цей дощ не принесе повені.
Ондатр хмикнув.