— Я й попереду йти не хочу! — упирався Чмих. — Може, підемо пліч-о-пліч?
Отак, ступаючи удвох, заходили вони все далі й далі у хащі. Ліс ставав чимраз зеленішим і темнішим, стежка в’юнилася то вгору, то вниз, ставала все вужчою, аж доки зовсім зникла — лише мох та папороть.
— Стежка мусить кудись вести, — мовив Мумі-троль. — Щось тут не так. Вона не може отак просто собі урватися.
Він ступив кілька кроків у мох.
— А якщо ми ніколи не знайдемо дороги додому?
— Помовч! — цитьнув на нього Мумі-троль. — Чуєш?