Так воно й сталося: хмара розкололася, з-поза неї на землю упав сонячний промінь, потім ще один, і сонячне сяйво залило неозоре водяне плесо, яке враз запарувало.
— Ура!!! — закричав Мумі-троль. — Ось побачите, усе владнається!
Налетів легенький вітерець, розвіяв хмари і загойдав верхівками дерев, обважнілими від дощу. Збурунені води вляглися, десь знову заспівала якась пташка, а кішка тихесенько муркотіла, ніжачись на сонці.
— Треба вирушати в дорогу, — рішуче звеліла Мама. — Ми не можемо гаяти часу, чекаючи, доки спаде вода. Залазьте на крісло, дітоньки, і я виведу вас у море.
— Я залишуся тут, — позіхнула кішка. — Не варто намарно метушитися. Подамося додому, як підсохне земля.
Її п’ятеро кошенят, які вже трохи відігрілися під сонцем, попід водилися, так само солодко позіхаючи.