Ніхто навіть бровою не повів — що, мовляв, чули про це сотні разів.
— Хочете послухати страшну оповідь? — запитав Нюхмумрик, запалюючи лампу.
— Дуже страшну? — поцікавився Гемуль.
— Десь таку, як звідси до входу або й ще трохи далі, — сказав Нюхмумрик. — Якщо таке пояснення тобі щось каже…
— Зовсім нічого, — відбуркнув Гемуль. — Починай, а я тобі скажу, коли стане страшно.
— Гаразд, — погодився Нюхмумрик. — Цю байку розповіла мені одна сорока, коли я був ще малий. Слухайте! На краю світу стоїть височенна гора. Така височенна, що аж паморочиться в голові, чорна як сажа і гладенька мов шовк. Вона стрімко уривається у бездонне провалля, а хмари стеляться біля її підніжжя. На самому вершечку гори височить дім Чарівника. Ось такий, — і Нюхмумрик намалював на піску палац Чарівника.