Мумі-троль зійшов з носа лодії і сів поруч з нею.
— Мабуть, таки твоя правда, — зрештою озвався він. — Королева й справді має дуже дурнуватий вираз обличчя.
— Справді? — втішилася Хропся й знову порожевіла. Сонце поволі хилилося до вечора, позолотивши хребти хвиль. Усе замерехтіло золотом: вітрило, лодія й усі, хто в ній плив.
— Пригадуєш золотистого метелика, якого ми з тобою бачили? — запитав Мумі-троль.
Хропся кивнула головою, змучена та щаслива. Ген далеко в морі пломенів у призахідному промінні сонця самотній острів.
— Що ви надумали зробити з Хропусевим золотом? — поцікавився Нюхмумрик.