— Це вже занадто! — обурювався він. — Чому бідолашний безвинний ботанік не може жити у тиші й спокої?!
— Життя — не тиха заводь, — задоволено зауважив Нюхмумрик.
— Дощ ущух, — повідомив Мумі-тато. — Бачите, дітоньки? Небо розпогодилося. Скоро почне світати.
Мама Мумі-троля тремтіла від холоду, міцно притискаючи до себе свою торбинку. Вона глянула на бурхливе нічне море й запитала:
— Як вчинимо? Може, відбудуємо курінь і спробуємо ще поспати?
— Не варто, — мовив Мумі-троль. — Ліпше позагортаємося в ковдри і зачекаємо сходу сонця.