Зрештою він забрів на галявину гатіфнатів і почалапав нею, видивляючись у траві, чи не трапиться якийсь незвичайний екземпляр. Підвів голову аж тоді, коли гримнув чолом об стовп гатіфнатів. Тепер лишень Гемуль вражено роззирнувся. Зроду-віку не доводилося йому бачити такої тьми гатіфнатів нараз. Вони роїлися повсюди, і всі як один витріщалися на нього своїми маленькими вицвілими очицями.
«Цікаво, злі вони чи добрі? — занепокоєно подумав Гемуль. — Хоч і крихітні, та їх тут сила-силенна!»
Він глипнув на великий блискучий барометр, зроблений з червоного дерева. Стрілка показувала «Дощ і вітер».
— Чудасія, — мугикнув Гемуль, примружившись до сонця.
Він постукав по склу, і стрілка впала ще нижче.