— Не час тепер зволікати, ходімо просто до печери і заховаємо там капелюха!
У лісі Мумі-троль ні на крок не відставав від Нюхмумрика. По обидва боки стежки щось теркотало і тупотіло, наганяючи страху. Час від часу з-поза стовбурів на них витріщалися блискучі очиці, з моху й крон дерев долинали чиїсь голоси.
— Гарна ніч! — почув Мумі-троль за спиною якийсь голос.
— Чудова! — хоробро відповів він.
Невеличка тінь прослизнула повз нього і зникла в темних хащах.
На узбережжі було ясніше. Море і небо, мерехтливі й ніжно-блакитні, зливалися воєдино. Ген удалині чулися поодинокі пташині поклики. Надходив світанок. Нюхмумрик і Мумі-троль занесли капелюха до печери і поставили у найдальшому кутку догори денцем, щоб ніхто до нього ненароком не впав.