— Тьху! — розсердився Гемуль. — Як ви мене налякали! Не смійте налітати на мене зненацька! Мало серце не вистрибнуло з грудей!
— Ой, вибач! — перепросила Хропся. — Поглянь, кого ми осідлали!
— Диво та й годі! — мовив Гемуль. — Але я звик до ваших дивовиж, і вже ніщо мене не здивує. До того ж, зараз мені невесело на душі…
— Чому? — співчутливо запитала Хропся. — Подивись навколо — який розкішний день!
Гемуль скрушно похитав головою: