— Знаю, — мовив Мумі-троль. — Мені дуже шкода. Але, на жаль, ми мусимо позичити твою сукню. Зробимо з неї повітряну кулю. Нас чекають удома! А комета вже зовсім близько! Зніми, будь ласка, свої спідниці…
— Дайте мені спокій! — істерично заверещав Гемуль. — Ні слова про комети! Ненавиджу комети!
Ураган тим часом сягнув уже десяти балів.
Від горизонту сунула чорна спіраль смерчу. Все ближче і ближче…
— Знімай хламиду! — закричав Нюхмумрик.
Ніхто не чув, що саме відповів Гемуль, але ніхто, правду кажучи, й не прислухався, бо сказав він напевно щось дуже мерзотне. Не гаючи часу, друзі роздягнули Гемуля, знявши сукенку йому через голову. То була дуже велика, оздоблена торочками й воланами сукня, яку Гемуль успадкував від своєї тітки. Достатньо було стягнути комірець та позв’язувати рукави — і чудова повітряна куля готова!