— А як же Мама з Татом? — скрикнув Мумі-троль. — Вони ж чекають на мене!
— Так-так, — нетерпляче перебив його мову Домовичок, — вони сидять на ґанку. Але це мене не стосується! Зрештою, ти не встигнеш туди добратися…
І Домовичок з розчухраною чуприною покотив далі.
На якусь хвилю друзі завмерли, безпорадно переглядаючись.
— Валізка! — сказав урешті Нюхмумрик. — Торби і пакунки! У таку спеку! Ходімо!
Віддалік вони бачили сотні гатіфнатів, які брели на схід. Усе морське дно, доки сягало око, шумувало біженцями. Дрібна живність та повзики, мишачі родини й тролі-моховички, лісові звірята — усі втікали з Долини Мумі-тролів. Одні йшли пішки, інші, більш налякані, бігли стрімголов, а великі родини пхали тачки чи тягнули навіть вози, дехто й свій будиночок прихопив. Усі нажахано позирали на небо, мимохідь кидаючи коротке «привіт!».