— Он вона! — зарепетував Чмих. — Скриня зі скарбами! Ти ж казав, що на дні моря трапляються затонулі скарби!
Чмих відкинув ходулі й почав витягати скриню з піску.
— Допоможіть мені! — кричав він. — Вона замкнена… І міцно застрягла…
— Скриня надто велика, — намагався погамувати запал малого Хропусь. — Ми не зможемо взяти її з собою. Любий Чмиху, поквапся! Дорогою нам трапиться ще не один гарний скарб!
Чмих, похнюпивши носа з відчаю, поплівся за друзями.
Скелі ставали вищими й недосяжнішими, а розпадини — глибшими. Ходулі раз у раз застрягали у тріщинах, просуватися вперед стало важче. Час від часу хтось перечіпався й поров носом. Друзі перестали розмовляти, мовчки брели, брели, брели… Раптом перед ними вигулькнув затонулий корабель. Бідолаха мав страшенно нещасний вигляд. Щогла зламалася, пробиті боки заросли мушлями та водоростями, такелаж забрала зі собою морська течія, але жіноча фігура на носі збереглася й з сумною усмішкою дивилася кудись повз них.