Вони стояли, тісно притулившись один до одного й знетямлено дивлячись поперед себе. Там, де мали плюскотіти м’які аквамаринові хвилі моря і вигойдуватися на гребенях чайки, зяяла прірва. Звідти здіймалися догори неприємні гострі випари, а вглибині щось булькало і бродило. Берег біля самих їхніх ніг западався урвищем, затягненим зеленим болотистим слизом.
— Море зникло, — ледь чутно прожебоніла Хропся. — Чому зникло море?
— Не знаю, — Мумі-троль теж розгубився.
— Добре, що ми не риби, — бовкнув Чмих, намагаючись зберегти задерикуватий тон.
А Нюхмумрик сів у пісок і, обійнявши голову лапками, затужив: