Співуни затягли його навдивовижу злагоджено і шалено голосно.
Звісно, що безтурботно спати під ревіння п’яти тисяч горластих хористів не вдалося 6 навіть рідковухим шиншилам. Ці гризуни так називаються тому, що рідко в якого з них (приблизно в одного на дві сотні) були вуха. Більшість родичів звичайних шиншил були геть глухими, проте не переймалися цим: відсутність слуху компенсувалась виключно гострим нюхом і абсолютною далекозорістю. Рідковуха шиншила могла побачити будь-що чи будь-кого, розмірами як сама, за десять кілометрів і приблизно на такій же відстані вирізнити кожен запах.
У наших героїв зі слухом було все гаразд.
— А хай воно сказиться! — позіхаючи лайнувся Гаврик. — Це не ліс, а якесь радіо-FM.
— Клянуся своїм черевиком, — затуляючи вуха, вигукнув Шмигун, — я ще зроду не чув такого галасу!
— Нічого, шановні мої, — кинув Понтій, — скоро це скінчиться. Я передбачаю, що їхній гімн має всього три куплети.