--==Страница 64==--

Пред Оглавл След

— Правильно, — підтримав його Гаврик, — зараз розпалимо вогонь і посмажимо мисливські ковбаски: пора вечеряти.

— Ой, а можна з вами посмажити?.. — сором’язливо спитав Петяка, намагаючись непомітно ковтнути слину, якої враз десь узявся повен рот.

— А хіба тобі не треба додому? — спитав Понтій. — Ти б летів: я вже бачу, як непокояться твої батьки.

— У мене немає батьків, — тремтячим голосом проказав горобчик і несподівно заплакав.

— Ну… — зам’явся пугач, — ну… вибач. Я ж того… не знав. Тобто… навіть ясновидці не завжди все бачать… Ну, — він погладив Петяку по голівці, — ти того… не плач.

— Моїх батьків, — схлипуючи сказав горобчик, — рік тому поїли Наритові крилуни. Вони схопили татка й маму просто в гніздечку, а мене не помітили. Тато встиг мене виштовхнути з гнізда в траву. Я тоді ледь вбивався в пір’я, але якимось дивом не розбився. Тепер я ненавиджу тих мавпо— мордих потвор і Нарита… — Тут він запнувся. — Ви ж, мабуть, теж?

Пред Оглавл След