— Ти що, з глузду з’їхав?! — гукнула дракониця Понтієві.
— Гайда до найвищої скелі! — скомандував птах і почав знижуватися.
Нарешті озеро не витримало такої зухвалої близькості й розпочало газову канонаду.
Гаврик і Шмигун вхопилися один за одного й заплющили очі: що буде, те буде.
Джульєтта й собі залюбки заплющила б очі, але їй потрібно було ухилятися від смертоносних гарячих струменів, що зусібіч свистіли, намагаючись влучити в порушників спокою Чорного озера. Дракониця дуже хотіла шугонути високо в небо, у зону недосяжності страшної артилерії, але знала: там уже повно відьмаків зі сталевими тросами напоготові.
Здавалося, що переліт через озеро буде безкінечним. Та за якусь мить обстріл закінчився: пугач і дракониця вже летіли над твердою поверхнею, а не над бурхливим котлом з магічною смолою.