Песиголовець, імовірно, щось учувши, урвав пісню й озирнувся. Шмигун закляк на місці й утиснувся в траву. Якби його воля, він ладен був би заритися в землю або ж опинитися в печері разом з Гавриком і Петякою.
— Хтось тут хоче погратися зі Стрілкою в котика та мишку? — озвався песиголовець.
"Стрілка… — подумав Шмигун. — Я вже чув десь це ім’я".
Песиголовець тим часом заходився роззиратися та нишпорити повсюди очима. Аж тут побачив Шмигуна. Один пружний гігантський стрибок — і Стрілка був поруч.
За якусь мить Шмигун відчув, що його схопили за жупанець і підняли над головою песиголовця.
— Цікавий екземплярчик, — радо гукнув Стрілка. — Зажди, а ти часом не той, що… Точно, той самий. Ото пощастило! Нарит тобі дуже зрадіє, голубе, а мені перепаде щось від нього у винагороду. Може, мене навіть підвищать у званні. Скільки вже можна ходити в старших паплюжниках, давно час стати гиркалом. Ти ба, як мені пощастило з тобою, голубе! Та не крутися, як та вишкварка на пательні. Я хоч навпіл розірвуся, а тебе вже цього разу не випущу. Двічі від Стрілки ще нікому не вдавалося втекти. А що це на нозі в тебе таке чудернацьке? Ото вже мода пішла…