Ця розповідь магічно вплинула на буку з лепрехуном. Вони в розпачі й зневірі йшли до Міста, голодні, виснажені дорогою (а Шмигун іще й печерним помідором), втративши друзів і майже загубивши в покручених лабіринтах сумнівів надію, раптом стали готові дати бій ворогу хоч тепер. Коли дрібний горобчик подолав двох лютих і підступних почвар, то хто давав їм право опускати руки й сумніватися у своїх силах?!
Очі Гаврика й Шмигуна запалали вогнем рішучості.
— Ми дістанемо Книгу! — впевнено сказав Гаврик.
— Але спершу я начавлю соку з оцього міхура! — докинув Шмигун і звично копнув помідора вільною ногою.
Увечері наступного дня троє мандрівників дістались околиць Чорного озера.
Жодної звістки ні від Джульєтти, ні від Понтія так і не було.