— Хочеш трохи солі? — запропонувала вона й Гаврикові.
— Красно дякую, але мені смакує й так.
— Цікаво, а навіщо це завтра Наритові аж два відра смоли?
— Може, щоб нарешті вдавитися, — сердито буркнув бука.
— Ти знову за своє! Ти дограєшся колись, Гаврику. Я не знаю, як це ми сьогодні вислизнули…
— Таки-так, — погодився бука. — Коли я побачив того крилуна, мені захотілося негайно розчинитися в повітрі.