– Не завадило б тобі мати ще один принцип: знати свій час і не морочити людей до глупої ночі,– сказала тітонька Хлоя.– А ви, малеча, тікайте звідси мерщій, поки я не надавала вам лящів по шиї.
– Любі мої негри! – великодушно мовив Сем, махнувши своїм листяним брилем.– Благословляю вас усіх. А тепер ідіть спати і шануйтеся. І по цьому патетичному благословенні високі збори розійшлися.
Розділ IX,
В ЯКОМУ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, ЩО СЕНАТОР ТЕЖ МАЄ СЕРЦЕ
Зблиски полум'я, що весело палахкотіло, в каміні, осявали м'який килим на підлозі затишної вітальні, вигравали на фарфорових чашках та добре начищеному чайнику. Сенатор Берд щойно стягнув з себе чоботи і саме намірявся встромити ноги в гарні нові пантофлі, що їх пошила йому дружина, поки він їздив у своїх сенаторських справах. Місіс Берд, що вся ніби променилася щастям, наглядала за тим, як накривають стіл, і раз у раз погукувала на пустотливих дітлахів, які чимдуж скакали по кімнаті й робили, що кому заманеться.
– Томе, ану облиш смикати клямку! От молодець... Мері! Мері! Не тягни кицю за хвіст. Бідна киценька!.. Джіме, на стіл лізти не можна. Не можна, чуєш?..– Тоді, вибравши хвилинку, щоб звернутися до чоловіка, сказала: – Ти собі не уявляєш, любий, які ми всі раді, що ти нарешті приїхав.
– Атож, я подумав, що варто відбути цю подорож, щоб хоч одну ніч відпочити вдома. Страх як натомився, аж голова болить!
Місіс Берд метнула оком на пляшечку з камфорою, що стояла в прочиненій шафці, і вже хотіла дістати, та чоловік зупинив її.