Важко сказати, що мала означати та страшна погроза, та, видно, саме через таку непевність вона майже не справила враження на малих грішників.
– Лихо, та й годі! – озвався дядько Том.– Так уже розбестились, що ніякого впину не знають.
Аж ось хлопчаки вилізли з під столу, геть пообмазувані мелясою, і накинулися на сестричку з буйними поцілунками.
– Ану забирайтеся звідси!–гукнула мати, відхиляючи їхні кучеряві голівки.– Ви ж усі мені позліплюєтесь докупи й ніколи вже не розліпитесь. Біжіть но хутчій до рівчака та вмийтеся,– звеліла вона, супроводжуючи свої слова двома потиличниками, що здавалися досить замашними, але викликали тільки новий вибух сміху, і хлопчаки, вискочивши надвір, повалилися один на одного й заверещали від захвату.
– Ну, чи бачили ви ще десь таких шибеників? – потішено мовила тітонька Хлоя. Тоді дістала старий рушник, зумисно на те припасений, змочила його водою із щербатого чайника й узялася витирати дівчинці личко та рученята, замащені мелясою. Начистивши малу так, що бона аж заблищала, тітонька Хлоя посадовила її на коліна дядькові Томові, а сама почала прибирати зі столу. Дівчинка скористалася з нагоди й тут таки почала смикати батька за ніс, дряпати йому обличчя й торсати пухкими рученятами його кучеряву чуприну – ця розвага, як видно, подобалась їй найдужче.
– Ач яке жваве маля!–вигукнув Том, піднімаючи дівчинку на випростаних руках, щоб краще її роздивитися. Тоді підвівся, примостив малу на своєму широкому плечі й затанцював з нею по хатині, тим часом як Джордж махав на них своїм носовичком, а Моз і Піт, що вернулися знадвору, гарчали, наслідуючи ведмедів, аж поки тітонька Хлоя заявила, що ій уже "голова розколюється" від того галасу. Та оскільки, як вона сама визнала, таке лихо траплялося з її головою щодня веселощі в хатині анітрохи не вщухли, і всі гарчали, стрибали й витанцьовували до цілковитої знемоги.
– Ну, вгамувалися вже? – спитала тітонька Хлоя, висуваючи з під ліжка грубий приземкуватий поміст з постіллю,–А тепер, Мозе й Піте, гайда на боковеньку, бо скоро почнуть збиратися люди до молитов.
– Ой мамо, ми не хочемо спати. Дозвольте нам посидіти й подивитися. Це ж так цікаво!