— Схоже, я ще сплю, — сказав він, одв’язуючи коня. — Зате Джим добре знає свою справу. Правда, Джим? — і він поплескав коня по довгій морді.
Хлопчик знову сів у коляску і взявся за віжки. Кінь позадкував з-під дерев, неквапом розвернувся і почвалав піщаною дорогою, ледь помітною в передсвітанковому тумані.
— Гадав, потяг вже не прийде, — завважив хлопчик. — П’ять годин прочекав на станції.
— Нас постійно трясло, — пояснила Дороті. — А ти хіба не відчував підземних поштовхів?
— Ну… ми в Каліфорнії до них звикли, — відповів її співрозмовник. — Уже й боятися перестали.
— А кондуктор сказав, що на його пам’яті це був найсильніший землетрус.
— Правда? Тоді, напевно, я його проспав, — спантеличено мовив хлопчина.